Громада і влада. Як знайти консенсус?

Наближаються місцеві вибори. Кожен раз нас залякують тим, що нові будуть брутальніші за попередні. І ні революція, і ні Майдан, і ні війна не змінює алгоритму дій “досвідчених кандидатів”, які свої козирі викидають у вигляді відра фарби і пофарбованих лавочок або під’їздів, концертів, гречок, безкоштовних свят із кашами для жебраків. І в чому, власне, звинувачувати таких горе-кандидатів: якби це все виборець не споживав, то й пропозиції не було б. А так народ спочатку їсть, а потім, коли перевариться, починає в буквальному смислі слова скиглити – і те не так, і не ті при владі.

Якщо виходити з теорії об’єктивної реальності, то з цією вакханалією треба змиритися і жити далі, адже рівень свідомості суспільства безпосередньо залежить від його фінансової незалежності. Бажаючих поїсти сьогодні виявляється значно більше, чим тих, хто готовий голодувати, але не йти на зговір із совістю. І все ж вони є. Тому і вихід є. І це однозначно.

В чому зазвичай причина протистояння між владою і громадою?

Відповідь на поверхні – у  використанні комунального майна всупереч інтересам громади. І тут дуже багато об’єктивних і суб’єктивних чинників.

Стандартна для України ситуація, коли до влади приходить негідник, який вкладає мільйони, зароблені на бізнесі, в сподіванні їх відпрацювати за часи владарювання.  Але не виключено,  приходить  і гідна людина, яка налаштована на співпрацю з громадою.

І в тому, і в іншому випадку – результат однаковий. Якщо в першому голова перетворює комунальне майно на предмет відвертого торгу і заробляння грошей, то в другому – на нього починають тиснути згори, збоку, погрожувати, ставити в патові ситуації. І він або йде на компроміс із совістю заради власного життя, або вимушений відійти, поступившись своїм місцем негіднику, якщо до того не буде фізично розчавлений.  А причина в підміні понять.

У нас зіпсована піраміда влади

Куди рухатися і що робити визначає не основа піраміди – громада, а її верхівка, яка дуже часто відрізана від основи. При такому розкладі виникають дві між собою не пов’язані фігури:  урізана піраміда з громадою в основі і ще одна маленька-маленька, але владна пірамідка з вершиною-мером і основою депутатським корпусом. Зверніть увагу: піраміди не пов’язані між собою. Те, що “вариться” у великій  не зачіпає маленьку – у неї “своя кухня”.  Саме тому громаду не чують, її проблеми і вимоги не є керівництвом до дій, в  той самий час, коли верхівка ділить землі, ухвалює антинародні рішення. І це зрозуміло – у неї є формальні повноваження – розпоряджатися від імені громади її надбаннями.

Який же вихід?

Силоміць з’єднати верхівку і основу піраміди.  Громада має стати юридичною особою через легітимізацію: пройти реєстрацію у державних органах влади, отримати свідоцтво, яке  підтвердить конституційне право власності на землю, надра в окреслених  територіальних межах. А далі діяти як повноправний власник.

  1. Створити громадський орган. Ні, не громадську раду при виконкомі, яка згодом перетворюється на ляльку в руках ляльководів. Уже підтверджено практикою, скільки б не плодилося таких рад, толку від них нема. Це має бути орган, який включає громадських активістів, можливо депутатів (за умови, що вони прийшли у раду не за гречку), довірених осіб громади.
  2. Ця група напрацьовує документ: назвемо його угодою про взаємодії між владою і громадою, де виписані всі потреби громади, всі вимоги, всі заборони і дозволи.
  3. На етапі передвиборчої кампанії цей документ належить підписати з кожним з кандидатів. Якщо майбутній мер погоджується працювати у визначених параметрах, добре – підтримуємо. Якщо ні – вибач, ти нам не підходиш. Побачите, маючи такий запобіжник, не один із претендентів задумався б – йти йому на цю “голгофу” чи ні.
  4. Оприлюднення в ЗМІ результатів підписання угоди з тим чи іншим кандидатом. Відповідно громада на момент виборів уже обізнана, хто з кандидатів готовий працювати на її умовах, то ж і віддає перевагу одному з них.
  5. Після виборів ця угода завіряється нотаріально обома сторонами і вступає в дію.

Є один аспект, за яким така угода просто необхідна.  Це свого роду індульгенція і для мера. Якщо він сумлінно виконує умови договору, то будь-який пресинг з будь-якого боку щодо незаконних дій з власністю громади, відбивається демонстрацією цього документу. Особливо зараз, коли ніхто не хоче відкрито виступати проти громади.  А якщо договір порушується, то знов ж таки громада має юридичний важель впливу, аж до відставки через суд.

Нам час переходити до цивілізованих відносин без сміттєвих люстрацій, мордобою, балаклав. Шлях один – юридично закріплена територіальна громада і найнятий за договором голова.

 

Алла Багірова